Проекти

АТО, яка плавно перетікла в нещадну війну, принесла біль, страждання і смерть українському народу. З перших місяців цю «спецоперацію» охрестили більш кровопролитною війною, ніж та, що тривала більше 9 років у Афганістані. Щоденно на сході нараховувалось не менше 6 загиблих. Бійці повертаються додому безпомічними інвалідами – вони втрачають розум, колишній спокій, віру в життя і… власні кінцівки.

У країнах Європи до людей, які отримали інвалідність (у побуті, а не внаслідок війни), проявляють особливе ставлення. На рівні держави передбачені систематичний догляд і турбота про них, усіляко підтримується адаптація й інтеграція у суспільство. По суті, інвалід – це повноцінний член спільноти, який зазнає підвищеної уваги до себе. У той час як в українських реаліях інвалідність, на жаль, – це вирок.

Боєц, який на війні втратив кінцівки, залишається сам на сам зі своєю абсолютною безпорадністю. Щоби не стати заложником 4 стін, залежним від опіки родичів, людина повинна навчитися жити заново і самостійно пересуватися. А це можливо здійснити лише завдяки протезам. Не дивлячись на виділене у минулому році державою фінансування у розмірі 150 млн грн і всі зусилля активістів-волонтерів, які займаються збором коштів, забезпечити протезами вдається далеко не кожного потерпілого. Причина тому – їхня висока вартість. Наприклад, ціна «імпортної руки або ноги», оснащеної електронікою, досягає 600 тис. грн. (При цьому сервісне обслуговування необхідно проводити за кордоном). У той час як вітчизняний аналог із пневматичним або гідравлічним механізмом, але з обмеженою рухливістю, обійдеться у 60-70 тис. грн.

В Україні 20 протезних підприємств, і 12 із них за державний кошт забезпечують людей з обмеженими можливостями. Сьогодні про свою готовність узяти на себя позапланових клієнтів, кількість яких раптово зросла через війну, заявили також Ковельский і Львівский протезні заводи. Тому, щоби забезпечити життя бійців АТО, волонтери почали з готовністю приймати кошти і самі протези.